Дзвінок о другій годині ночі…

Він – Алло.

Вона – Алло, з чого б це?

Він – Що саме?

Вона – Ти дзвониш, друга година ночі.

Він – Але ти не спиш.

Вона – Так. Але могла б.

Він – Могла…

Вона – Навіщо ти подзвонив?

Він – У тебе одне запитання… а знаєш скільки запитань без відповіді у мене?

Вона – не хочу знати.

Він – У цьому вся ти.

Вона – Не треба зараз мене звинувачувати. Пізно. Крапка.

Він – Але ти хотіла почути мій голос.

Вона – Ні. із чого ти це вирішив.

Він – Ти ж не береш слухавку на небажані дзвінки та незнайомі номери. Адже так?

Вона – Все змінилося.

Він – Ти не змінюєшся. Поклади цигарку.

Вона – Я нічого не брала.

Він – Я сказав поклади.

Вона – Поклала…

Він – Адже ти намагалася мене забути. але в тебе не виходило. Правда?

Вона – Ти мені зателефонував, щоб докоряти?

Він – А ця манера відповідати питанням на запитання. Не уникай моїх.

Вона – … правда

Він – А чого ти зараз хочеш?

Вона – Яка різниця. все одно це дрібниці. і це зараз неможливо.

Він – Впевнена?

Вона – Більше ніж.

Він – Відчини вікно.

Вона відкрила.

Він – Нічого не бачиш?

Вона – Ой… навіщо?

Він – Навіщо я приїхав? Просто хотів того ж, що й ти. Хотів почути твій голос. Хотів побачити. Відчути запах. адже я знаю, що та розмова 2 місяці тому була дурною помилкою. Так, ти не винна. Я сам… але можу це визнати. Бо ти моє все. Ти – моє життя. Я без тебе ніхто. Скажи, а чому ти плачеш?

Вона – Я скучила.

Він – Ні, це більше, ніж скучила…

Вона – Ти маєш рацію.

Він – Впусти мене у своє життя. Прости мене. Дай мені руку.

Вона – Все одно мені нікуди від тебе не дітися…

Він – Усміхаєшся… Я чекав на це…

Вона – Може ти виключиш телефон? Я тут.

Він – Вибач.

Вона – Чому ти не приїхав раніше?

Він – Ти б не пустила.

Вона – Звідки ти знаєш?

Він – Я все знаю. Особливо тебе. А тепер лягай спати, і знай, що тепер я нікуди не піду. Як би ти не хотіла.

Вона – Я люблю тебе.

Він – А я тебе.