Сиджу на роботі, коли тишу порушує телефонний дзвінок, це мій чоловік поспішає повідомити прекрасну новину – їх команда виграла гранд, за який билася останні півроку. Бажаючи привітати коханого, відпрошуюся раніше і біжу готувати стіл. Спекла пиріг, натушкувала овочів з м’ясом, нарубала салатик, залишилося відкоркувати вино. Тут заходить благовірний, і посмішка повільно сповзає з його обличчя: «А я думав з мужиками відзначити …» Сюрприз не вдався.

Звичайно, я на нього розлютилася, я ж так старалася, носилася, як електровіник, навіть дитину виписала до бабусі. Правда, його планами поцікавитися не спромоглася, це було моє власне бажання. В глибині душі у мене клубилася образа: «Невже якісь мужики йому дорожче мене?» Чоловік, помітивши недобрий погляд, погодився провести вечір разом. У підсумку ми сиділи в дзвінкій тиші і невдоволено жували холодне м’ясо. Очікування обох зазнали краху: один розраховував на романтику, інший хотів випити пивка. І всього можна було б уникнути, якби дві дорослих людини навчилися домовлятися, а не вирішували в односторонньому порядку, що і кого ощасливить.

«Любить, значить, здогадається!»

Цей діагноз характерний для багатьох сімейних пар, де не прийнято розмовляти і ділитися своїми почуттями. Якщо любиш, повинен вгадати бажання партнера, відчути його настрій, прорахувати за невербальними ознаками, що ж відбувається в його черепушці? І не дай бог потрапити в халепу – мовчання, образа, звинувачення в черствості і егоїзмі забезпечені. Відразу відчуєш себе якимось неправильним, недостатньо хорошим, так що кінець самооцінці.

Наше суспільство взагалі живе під гаслом «здогадайся сам». Хочеш щось? Просити безпосередньо некрасиво, надто грубо, нав’язливо, треба заходити здалеку, філігранно так натякати і підштовхувати. Якщо людина пропустила мимо вух – він егоїст і зрадник, йому наплювати на ваші відносини, пора подавати на розлучення. І ходять обидва партнери навкруги, мукають щось незрозуміле, вибудовують замки очікувань, а потім звинувачують весь світ у власній самотності. Річ у тім, що ніхто їх не розуміє! Але що ви зробили, щоб бути почутими?

Культ «вгадування» як соціальний вірус

Парадокс в тому, що цей стереотип поведінки ми перейняли від батьків. Культ «вгадування» так щільно увійшов в сучасне життя, що навіть внутрішня незадоволеність не змінила правил гри. Так вели себе наші мами і тата, тому їх шлюб пішов тріщинами, а незабаром розтанув, як сніг. Так вели себе бабусі і дідусі, які чомусь страшенно соромилися своїх бажань, знаходячи принизливим обговорювати власне «я».

Потім з’явилися ми і навчилися того ж: тривожно ловити погляди і жести партнера, придумувати за нього всі «повинен» і «хочу», нав’язувати своє власне уявлення про «хороше» і «правильне». На жаль, фантазії рідко збігаються з реальністю, ми малюємо інших людей, придумуємо не ті думки і почуття. А коли незадоволеність вилазить назовні, виявляється, що ми нічого не знаємо один про одного. Шлюб був фікцією! Вигадкою двох одинаків.

Як вийти із замкнутого кола?

Вчитися розмовляти, ставити прямі запитання і щиро на них відповідати. Досить фантазувати і домальовувати за партнера очікувану реакцію, вистачить виходити з власних егоїстичних уявлень один про одного. Важливо вміти донести свої бажання, не дивлячись на всю неначебто незручність моменту, почуття сорому або дискомфорту. Цікавтеся один одним, це ж так просто, і незабаром ваше життя наповниться новими фарбами!

За матеріалами