Я люблю чоловіків. Ні, деяких жінок я теж ніжно люблю, але чоловіків особливо. Ось тих самих, які нібито перевелися…

Я люблю чоловіків. Ні, деяких жінок я теж ніжно люблю, але чоловіків особливо. Ось тих самих, які нібито перевелися.

У черзі до банкоматів і терміналів два дідка, за вісімдесят. Звичайні дідусs, в картатих сорочечках, стареньких сірих брюках з поясами десь ближче до пахв.
– Ти щось оплатити хочеш? Телефон?
– Мені внук гроші на картку скинув, він за кордоном живе. Хочу зняти і Любаші квіти купити. Я вже давно не купував. На 8 березня останній раз.

– Квіти – це потрібно … – зітхає приятель.

У торговому центрі подібний “картатий” дідусь з двома молодими людьми. Молоді люди тягнуть його в сторону галантереї, а дідусь уперся:
– Ось хорошу парасольку ви їй самі і купите, і краще не на свято, а тому, що старий у неї вже зламався. А я хочу сережки купити, як на перший рік весілля. Йдемо шукати, де сережки продають!

У метро їде дуже інтелігентного вигляду бабуся, можливо навіть прабабуся, не вистачає тільки капелюшка і рукавичок. І вкрай не вихований онук, років п’яти, який зачіпає не тільки оточуючих, але і бабусю. Вона робить йому делікатні зауваження, а хлопець вдає, що не чує її. Бабуся розгублена і засмучена, їй незручно перед людьми, вона обводить всіх винним поглядом і так само намагається посміхатися.
– Справжні чоловіки ніколи не образять дівчинку. Подивися, твоя дівчина скоро заплаче, це не по-чоловічому. Зворушливий, сніжно-сивий дідусь заступається за бабусю.
– Вона не дівчинка, вона бабуся!

– Це ти бачиш її бабусею, а я бачу дівчинку. Сиву дівчинку. Може, вся справа в тому, що я справжній?
Хлопчисько дивиться на бабусю, довго дивиться, потім тикається їй головою в живіт і щось тихо говорить. Бабуся посміхається зовсім інший посмішкою і вже починає тихенько плакати. Справжній чоловік встає до виходу і галантно вклоняється йдучи.

З магазинчика поруч з аптекою виходить ще один справжній чоловік. В руках у нього шоколад. До нього кидається чарівна бабуся:

– Ти де був? Я так злякалася! Я ж тобі сказала ліки купити.
– Я купив. І пішов купити тобі солоденького, щоб тобі його не так противно було пити.

П’ятирічний джентльмен в метро поступається Ані своїм місцем. Аня дивиться на нього величезними очима, її картинка збита – перед нею дитина, це вона мала б поступитися йому місце. Але чоловік наполегливо відмовляється сідати в присутності дами. І задоволений посміхається мамі, коли Аня все ж вирішує сісти. Я повертаюся до його мами і кажу, що це найкращий чоловік, якого я сьогодні бачила в Києві.

Я сиджу в маршрутці поруч з водієм. Входить дідусь і запитує чи немає пільгових пасажирів. Водій грубо відповідає, що вже є. Дідок зітхає і все ж проходить в салон. Я простягаю водію потрібну суму за дідуся і прошу пасажирів передати дідусеві, що його проїзд оплачений. Дідусь збентежено дивиться на мене, ніяковіє, потім киває вдячно і посміхається. Ми виходимо на одній зупинці. Справжній чоловік виходить трохи раніше за мене, подає мені руку, потім піднімає мою і цілує. Тепер розгублена і розчулена вже я. Мені ніяково і я навіть готова пустити скупу дамську сльозу від розчулення. У кожному русі дідуся благородство і краса.

Коли жінки кажуть, що справжніх чоловіків майже не залишилося, вони або лукавлять або не туди дивляться. Посміхайтеся справжнім чоловікам, скільки б років їм не було. Помічайте їх. Це подарує їм крила. І одного разу вони повернуть вам їх. Разом з сережками на золоте весілля, з плиткою улюбленого шоколаду або букетом квітів. Посміхайтеся. Навіть чужим …

Наталя Лінська

Коментарі Facebook

Пов'язані статті

Back to top button
Close