Виховання дітей в Грузії очима українки. Перебуваю в легкому шоці

За останні кілька років Грузія стала дуже популярним туристичним і міграційним напрямком серед українців. Путівники та блоги кишать інформацією про культурну спадщину країни, національні особливості, кулінарні “must try” і навіть методи виживання в режимі «сито-п’яно». Але я, як людина, що переїхала сюди чотири роки тому, можу копнути трохи глибше і розповісти, наприклад, про грузинську манеру виховання дітей.

Відразу обмовлюся: все нижче описане навряд чи стосується всієї території Грузії, не дивлячись на скромні габарити країни. У кожному регіоні є свої особливості, а між маленькими і великими містами прірва в кілька світлових років. Самою універсальною рисою, мабуть, можна назвати культ дітей. Це впадає в очі вже на паспортному контролі. Дітей тут просто обожнюють, що не може не радувати, з одним маленьким «але». Особисто мені до сих пір складно звикнути до того, що в Грузії вважається нормальним потискати за щічки абсолютно незнайомого малюка. Іноді навіть чимось його пригостити. Ці пориви, правда, йдуть від самого серця і не несуть абсолютно ніякої загрози. Але, думаю, не варто пояснювати, чому мені як мамі такі припливи ніжності, м’яко кажучи, не подобаються. І гігієна – далеко не перша причина цього. Пам’ятаю, з яким обуренням мій бородатий чоловік розповідав, як його в Одесі одного разу мало живцем не з’їла мама дитини, якій він на дитячому майданчику запропонував банан. Я цілком і повністю цю маму розумію, і тому в Грузії намагаюся подібні моменти припиняти, тому як за її межами з дитячою безпекою, на превеликий жаль, все не так вже райдужно.

Беззаперечна любов вмікає зелене світло дитячим пустощам, які далеко не завжди можна назвати безневинними. За стільки років ні в одному дворі я не зустрічала сварливу бабцю, яка з вікна погрожувала б кулаком хлопчакам, що б’ються. Зазвичай в таку стареньку перетворююся я: наприклад петарди, які летять до тебе під ноги, не здаються мені вчинком, який стоїть пробачати зважаючи на незрілий вік. Сюди ж додам негуманне ставлення до тварин. Покарань за підірваних жаб чи мишоловки на котячих хвостах тут не передбачені. Тому в подібних ситуаціях, коли бачиш невиправдану жорстокість, ти часто опиняєшся на роздоріжжі: лізти в чужий монастир зі своїм статутом або прийняти все як даність і бути вдячним за гостинність?

Я часто стикаюся з незрозумілими мені ситуаціями, з якими просто доводиться миритися. Це цілком природно, коли живеш в чужій країні, але «зрозуміти і пробачити» виходить через раз. Ось, наприклад, в дитячих садах з дітьми не гуляють. Взагалі. Навіть в найсонячніші весняні деньки. Аргументують це тим, що діти можуть застудитися. Що? Серйозно? Заперечувати і навіть обурюватися з цього приводу можна довго і нудно. А ось вплинути – хіба що в своїх нездійсненних мріях. Це ж стосується культури харчування. Грузини не особливо переймаються з приводу здорового харчування як для себе, так і для своїх нащадків. Іноді мені здається, що в грузинській мові в принципі не існує слів «висівки» або «легкозасвоюваний». Півторарічна дитина з ачмою в одній руці і колою в іншій – звичайне явища. Ачма – це таке багатошарова страва з сиру та тіста, кожен лист якого промащується в кращому випадку вершковим маслом, а найчастіше – маргарином. Я б рекомендувала вживати таке років з 20, причому вприкуску з яким-небудь ферментним препаратом.

І така трапеза – це ще квіточки, порівняно з тим, що поглинається вона в тютюновому диму. Всі ці тонкощі – особиста справа кожного з батьків, тільки давайте вони обійдуть стороною мою дитину. З приводу паління грузини теж не паряться, в Грузії палити можна скрізь, крім бензоколонок. Присутність дітей і вагітних жінок, само собою, нікого не бентежить. Довгоочікуваний антинікотиновий закон збільшить шанси місцевих дітей на отримання порцій непрокуренного повітря, але проблеми повністю не вирішить. Тому що на будинку, де вони ростуть, він не поширюється.

Всьому виною вроджена безпечність, яка крім легкості буття несе в собі причину багатьох бід. Грати на вікнах високоповерхових будинків, заглушки на розетки, дитяче автокрісло, своєчасне звернення до лікаря і прийом медикаментів вважаються тут проявом тепличного виховання, яке у грузин не в фаворі. І це все теж за великим рахунком мене мало хвилює, рівно до тих пір, поки не стосується моєї дитини.

Чому у грузин можна повчитися, так це поваги до старших, своєї сім’ї, любові до батьківщини і традицій. Так, іноді консервативні закони сім’ї йдуть врозріз з твоїм світоглядом і прагненнями до щасливого існування, але такі дисонанси швидше виняток, ніж правило.

У будь-якому випадку, де б ви не вирішили осісти на найближчі пару десятків років, з дітьми або без, ніколи не забувайте, що туризм і еміграція – це дві великі різниці. І я ніколи не втомлюся повторювати, що добре там, де нас немає, а там, де ми є, ще краще.