Страждання, ниття, жалість до себе – це не блаженство, а порок який ми відмовляємося визнавати

Скаржаться, бідкаються, ниють. На питання «Чого ви хочете?», повторюють те саме.

«Ви хочете бути щасливими?» – запитую.

– мені погано, вони несправедливі, це бридкі і підлі люди.

Я намагаюся почати розмову, щоб пояснити, що не все так погано, як здається.

Розумію, що людина не хоче нічого змінювати. Їм подобається скаржитися і плакати. Стан страждання розчулює, робить блаженними, підносить над усіма нечестивцями, наближає до Бога.

Але чи так це?

Розберемо проблему. Чому не любили в школі однокласники, на роботі колеги, вдома рідні? Адже я така хороша, мила, добра. Часто жалість до себе, образи, почуття провини, ми приймаємо за доброту, милосердя, чуттєвість.

Вразливість хіба можна назвати добротою? Образа – неприйняття інших, засудження, гнів, біль, сльози і скандали. Особливо небезпечні мовчазні скривджені, які не розмовляють, замикаються і плачуть в закритій кімнаті. Таких не заспокоїти і вибачення не допоможуть. Ці нещасні роблять винуватими оточуючих, ще й скаржаться, що їх не люблять.

Чого вони хочуть? Хочуть підтримки в своєму горі і допомоги в засудженні кривдника. Намагаєшся допомогти зрозуміти кривдника і натикаєшся на гнів і нові образи вже на себе, що я його не розумію.

А вина чим краще? Та ж історія. Починає бичувати себе за помилки, як за злочин, якому немає прощення. Як в образі не може пробачити кривдника, так у вині себе не прощає. І знову нещасна людина. Вона скаржиться, а ти її жалій, інакше образиться, надується і втече. Потім проси у неї незрозуміло за що вибачення.

Дзвонить мені клієнтка і розповідає про своє горе. Депресія у неї. Мама ображає, сестра несправедлива, батько не розуміє, син грубить. Коли я їй підказала, що вона всіма незадоволена, всі погані і треба подумати над своєю поведінкою. Жінка здивувалася і зрозуміла, що образилася і не хоче прийняти інших людей такими, якими вони є. Всі повинні робити так, як вона хоче. Клієнтка пройшла курс і швидко зрозуміла, що самій треба змінюватися, а не інших поневолювати гнітом образ.

Або інша історія. Жінка скаржиться, що з дитиною не дружать діти в класі. Коли мені зателефонувала дівчинка, я почула самовпевнений і настирливий тон голосу, відчула, якщо що-небудь скажу, що не відповідає її очікуванням, вона кине трубку і образиться на мене. Я подумала, як же з нею дружити? Тут треба постійно бути в напрузі, щоб їй догодити. Сама мама зізналася, що не знає, як себе поводити з донькою, аби її не образити. Це результат маминої нерозумної любові і потурання дитині у всіх її бажаннях. А в школі подружки ведуть себе не так, як мама.

З усього написаного вище можна зробити висновок, що жертва – кривдник, а не ображений?

Страждання, ниття, жалість до себе – це не блаженство, а порок і гріх. Нас не люблять, коли ми не хочемо зрозуміти інших, увійти в їхнє становище, пробачити провину, помилки. Нас не люблять і уникають, коли ми скаржимося. Скривдженої дитини шкода, а дорослий дратує своїми слізьми. Не плакати потрібно, а набиратися сил, розуму, щоб зрозуміти інших і себе.

Є хороша методика. Спочатку написати усі погані думки, а потім навпаки – хороші. Тобто, те ж саме переписати навпаки. Настрій зміниться відразу ж в сторону позитиву, спокою, надії, що не все так погано.

Бажаю удачі. Будьте щасливі.