Система Сухомлинського: знаходимо відповіді на питання, як виховати повноцінну, розвинену особистість

Чому сьогодні актуальний досвід Василя Олександровича Сухомлинського? В системі Сухомлинського ми знаходимо відповіді на питання, як виховати повноцінну, гармонійно розвинену особистість.

Перехід до особистісно-орієнтованого підходу в освіті в корені губить таке виховання, оскільки ступінь засвоєння учнем матеріалу ігнорується і на перший план висувається контроль оцінок та психологічний комфорт. Норми суспільства переносяться в сферу освіти і виховання, перетворюючи школу в постачальника відповідних послуг і виробляючи специфічне ставлення до учня за принципом «клієнт завжди правий».

«Педагог – це перш за все вихователь, завдання якого полягає в тому, щоб у свідомості учня не згасало бажання прагнення до знань», так казав Сухомлинський. Важко не погодитися з його словами. Бачимо, що це прямо протилежно тому, що нав’язує особистісно-орієнтований підхід.

Була у нас в школі вчителька зарубіжної літератури, яку дійсно можна назвати педагогом в повному розумінні цього слова. Вона ніколи не говорила прямо, що ми повинні читати, але розповідала про твір і про автора так, що після уроку усі бігли в бібліотеку за книжками – прокидалася жага пізнання. За що і вдячний їй досі.

Василь Олександрович відводить праці особливе місце в процесі виховання. Він каже, що праця повинна стати органічною потребою людини. Оцінки та зауваження потрібні, але не потрібно, щоб вони перетворювалися в батіг і пряник. Учитель не повинен зауваженнями вкладати різки в руки батька. Дитина добре відчуває це, і крім озлобленості такі прийоми ні до чого не приведуть. Або учень перетвориться в підлабузника перед учителем, або перестане поважати його і замкнеться в собі.

Я ріс в селі. На літніх канікулах у нас з братом зранку на столі лежала гарна записочка зі списком справ на день, залишена батьками. Спасибі за те, що привчили до праці. Нещодавно знайома розповіла, як в 5 класі у дитини постійно в щоденнику читала записи про витівки на уроках, такі як «неналежним чином поводиться на уроці». Це показує лише неспроможність вчителя. Ось що говорить з цього приводу Сухомлинський: «Пам’ятайте, учитель, якщо я знаю, що батька мого Грицька або Петра бог обдарував єдиним талантом – народити дітей, і при цьому викликаю цього мудрого батька в школу і кажу йому:« Ваш Грицько ледар, що не хоче вчитися », тут відбувається елементарне – я б’ю Грицька руками батька. Принижую людську гідність. Стаю співучасником злочину. Дитина ненавидить того, хто б’є, дуже тонко розуміє і відчуває, що руку батька направляє вчитель. Починає ненавидіти батька і вчителя, школу і книгу».

Але не варто забувати, що радянський педагог-новатор звільняв педагогіку від перекосів, що існували ще в дорадянський час. Зараз ми маємо іншу реальність, де вчитель вже не має права обмежити «вільну інфантильну персону» і будь-яка строгість може бути розглянута як насильство над дитиною.

У книзі «Народження громадянина» Сухомлинський говорить про важливість правильного виховання, у так званий, перехідний період. Складність цього періоду полягає в тому, що підліток дивиться очима ще не дорослого але вже не дитини, тому відноситься до усього дуже критично і агресивно. Головне в цей важкий період – закласти позитивну матрицю мислення, пробудити інтерес до духовних цінностей, навчити ставити перед собою цілі і досягати їх, а не просто оберігати дітей від поганого впливу.

Саме в цьому віці дитина повинна знайти відповідь на питання про сенс життя. Підліток повинен відчути себе частиною колективу, суспільства, народу, людства. Підліток задається питаннями: «Навіщо я живу?». І якщо не знаходить позитивні відповіді, то впадає в специфічний стан існування – втеча в віртуальний світ комп’ютерних ігор, кримінал, алкоголізм, наркоманію. І все це, як правило, пронизане інфантильністю, оскільки немає цілісного змісту в житті, стратегічних цілей і т. д.

У свій час Сухомлинський провів цікавий аналіз – вивчив матеріали по 460 кримінальних справах, які скоїли діти від 12 до 15 років. У жодній з 460 сімей не було навіть маленької сімейної бібліотеки. У підлітковий період виникає потреба в духовному співрозмовникові. Таким співрозмовником повинна стати книга. І якщо не відкривати дитині через книги нові світи, то вона їх буде відкривати через «високу» вуличну культуру.

Василь Олександрович наполягав на необхідності того, щоб підліток визнавав себе часткою цивільної, складної суспільної діяльності. Вкладав свої духовні сили в щось більше, ніж він сам.

Для сучасної України життєво необхідно розробити і заявити про власну концепцію освіти і виховання, альтернативну західній. Без звернення до досвіду Сухомлинського та інших авторитетних осіб в області наукової педагогіки цього зробити неможливо. Неможливо без цього досвіду виростити того, хто любить свою Батьківщину і готового нести за неї відповідальність, як людина, а значить, і громадянин.