Моя практика вчителя доводить, що батьки власноруч позбавляють дитинства своїх чад

Я працюю вчителем початкових класів. Не буде новиною те, що дітки йдуть до школи з різним рівнем підготовки, хтось підготовлений краще, хтось гірше, але основна мета освіти, як на мене, прищепити дитині любов до знань, зацікавити її аби в майбутньому закласти міцний фундамент і підготувати малюків для визначення справи по-душі.

Все частіше маю справу з батьками, які вдома не займаються з дитиною, перекладаючи відповідальність на інших. Банально тому, що у них не вистачає на це часу або бажання. Вони вважають ідеальним рішенням найняти синові чи доні репетитора, а іноді 2-х або відразу 3-х.

Як і раніше до 1 класу багато дітей вже прийшли гарно підготовлені, вміли читати, частково писати, звісно якщо батьки з ними займалися. Сьогодні ж дошкільнята пішли ще далі, ледь не приклади з вищої математики вирішують і говорять на декількох мовах. Але постає головне питання: “Навіщо батьки позбавляють дітей радощів дитинства?”. Невже вони не розуміють, що перенавантаживжи малюків з дитинства ви прищеплюєте не любов до науки, а ненавість. Натомість отримують пожиттєву образу на маму, тата, вчителя, а пізніше і самих себе за відсутність дитинства.

Ніякого дитинства. Звідки з’явиться бажання вчитися в 1 класі, якщо мати з “пелюшок” дитину по гуртках (спортивних секцій я не беру до уваги) та репетиторам возить, які малюкові навіть нецікаві? Йому б з батьками, бабусями і дідусями вчитися читати в ігровій формі, а не сидіти в колі незнайомих дітей і вихователів.

Ще б чого корисного там вчили. Сьогодні кожний другий репетитор – “психолог”, який прагне працювати по сучасних методиках з визначенням психотипів котрі нікому не потрібні в житті. І сенс в цих додаткових заняттях? Не розумію!

Коментарі Facebook

Пов'язані статті

Back to top button
Close