10 історій про дитячий будинок, які змушують задуматися про найважливіше.

Сім’я – це найважливіше в житті людини.

Типові дівчата вирішили розповісти про малюків, у яких немає саме цього найважливішого. Давайте будемо пам’ятати і всіляко допомагати таким дуже сильним маленьким чоловічкам.

ТИПОВІ ДІВЧАТА в TELEGRAM – не пропусти найцікавіше

  1. Перший курс, зима. Мені як активісту запропонували побути Дідом Морозом в дитбудинку. Вивчив пару віршиків та ігор, одягнув костюм, приклеїв бороду і думав, що я готовий. Ні, чорта з два, до цього неможливо бути готовим. Бо коли я прийшов, діти кричали, що я несправжній (думав, це провал). Коли прийшов час подарунків, кожна дитина, розповівши віршик, на вухо шептала бажання на наступний рік: знайти маму і тата або щоб вони знайшли їх. Всі діти без винятку просили про це. Після цього мовчки курив і плакав.

2. Часто бувала в дитбудинку. Діти мене багато чому навчили, була хороша мотивація. Але один випадок я запам’ятаю назавжди. Якось просто сиділа в коридорі. Із-за рогу з’являється хлопчик з жінкою, схоже, мамою, що приїхала його провідати. І в подарунок вона привезла упаковку локшини «Роллтон». Але цей хлопчик світився від щастя, адже з ним поруч була мама. А у нас айфони не того кольору – і відразу скандал.

3. Ми з моїм братом-близнюком залишилися круглими сиротами і до 5 років жили в дитбудинку. Потім нас забрали різні сім’ї. Я пам’ятаю не так багато про брата, зате наш останній день пам’ятаю у всіх подробицях: ми сховалися в величезному ящику для іграшок і зі сльозами і посмішками розповідали один одному, як будемо далі жити і ким станемо. Обіцяли, що один одного знайдемо.

Пройшли роки. В дитбудинку не дають інформації про нього – не мають права, сам знайти його не можу. Закінчую школу і йду вчитися на морського біолога, тому що тоді, сидячи в цьому ящику, говорила, що стану саме ним. Вірю, що, якщо влаштую життя, як планували тоді, неодмінно зустріну брата. Мені нічого від цього життя не потрібно, тільки б його знайти.

4. Дитбудинок. Я проходжу по коридору, заглядаючи в усі спальні. Тихо, всі ще сплять. Останні спокійні хвилини мого робочого дня. Заходжу в кімнату, відкриваю штори, включаю світло. Хлопчаки починають крутитися, піднімають скуйовджені голови, хтось уже піднявся. В одній зі спалень хлопчисько «заправляє ліжко» однією рукою, сидячи на її краєчку і не відкриваючи очей. Бурчання один на одного в коридорі і туалеті. Хтось із дітей, вийшовши із спальні, підходить до мене і утикається носом в бік. Він стоїть так кілька секунд, намагаючись утримати сонне заціпеніння: Доброго ранку, мам.

5. Знайома до самої пенсії працювала в латвійському пологовому будинку. Розповіла, що багаторазово померлих після пологів дітей замінювала на дітей, від яких відмовилися батьки. Вела список. Протягом 42 років з 1963 по 2005 вона врятувала від дитбудинку 282 дитини. На питання, чи не шкодує вона про те, що порушувала закон, вона відповіла: шкодує про те, як мало встигла зробити.
І я – один з цього списку.

6. У дитбудинок приїхали журналісти. У коридорі всі діти обіймають вихователя: «Тетяна Юріївна, до нас сьогодні приїдуть спонсори або меценати, тобто кандидати або депутати?» Хлопці не бачать особливої ​​різниці, але розуміють: зараз буде концерт, а потім всім роздадуть іграшки і пригостять цукерками. Найпопулярніший вид благодійності – приїхати ненадовго, влаштувати свято, подарувати подарунки, підняти настрій. І виїхати, залишивши все як є.

7. Цю історію я почула від працівників посольства Іспанії. Жила заможна родина і вже дуже хотілося їм онуків. Але дочка і син не поспішали заводити дітей. І якось раз дивилися вони передачу по телебаченню («Поки всі вдома»), а там показували історію хлопчика-сироти. І тут почули вони, що прізвище у хлопчика таке ж, як у них. Вирішили, що це доля, і усиновили дитину. Тепер щасливо живуть всі разом в Іспанії в своєму будинку.

8. Мій молодий чоловік працює барменом у відомому закладі. Там фейс-контроль і строго не можна приходити з дітьми. Вчора розповів, що до початку зміни в бар зайшла дівчинка років 6, попросилася в туалет. Дозволив їй сходити, і тут разом з нею ціла низка малявок прийшла. З’ясувалося, що діти з дитбудинку, на екскурсії. Мій хлопець запросив всіх дітей в бар разом з керівником, з усіма поговорив і газованою водою безкоштовно пригостив. Вихователька йому шоколадку потім занесла.

9. Підібрав на вокзалі хлопчика років 12. Втік з дитбудинку, жебракував, поневірявся. Нагодував, відмив. Хлопчисько виявився розумником. Зрозумів, що не можу просто так повернути його в дитбудинок. Домовився забирати на вихідні. Потім він став залишатися у мене і на тижні. Знайомі і друзі засуджували. З пацаном теж всяке бувало. І сварки, і крики «Ти мені не батько!» А коли настав час отримувати паспорт, він взяв моє прізвище та по-батькові. Я виховав гарного сина.

10. Збирала допомогу в дитячий будинок. Приїхали туди з іграшками, речами, солодощами. Довго спілкувалися з дітками, грали. Коли збиралися їхати, до мене підійшла дівчинка років 12 і сказала: «Так мені подобається, що ви до нас приїхали. Люблю, коли до нас приїжджають поспілкуватися, а не просто сфотографуватися, а потім забрати назад іграшки і виїхати ».

джерело

Залиште свій коментар

коментарів