Понти дорожчі грошей: кому і навіщо потрібен «статусний Iphone»?

Передсвятковий день, офіс, частина співробітників розслабилася, і ходить туди-сюди по кабінету, в пошуках поїсти і випити, або просто поїсти, урвати, так би мовити, на халяву, в останній робочий день шматок пирога, торта або піци.

Я сиджу в кабінеті плюю в стелю, паралельно розгрібаю пошту, де скупчилися звіти, пропозиції по крос маркетингу, це коли ти купуєш чупа-чупс, а тобі до нього “впарюють Лексус”. У двері стукають:

ТИПОВІ ДІВЧАТА в TELEGRAM – не пропусти найцікавіше

– Зайдіть – кричу я.

До кабінету заходить комерційний директор.

– Пане Олександре, ви ще не виїхали?

– Ні – відповідаю я.

– У вас не буде зарядки для Айфона?

– Ні. У мене не Айфон.

-Тааак? – дивується вона. А який у вас?

– Та яка різниця, Таню? Зарядка все одно не підійде.

– Просто цікаво.

Я показав їй китайську балалайку куплену за кілька тисяч. Ви б бачили її погляд. Я з директора для неї перетворився в мерзенного безхатька, виродка, якому навіть в пику соромно плюнути. Вона навіть якось підросла відразу, спина випрямилася, груди здибилися, очі заблищали, а голова автоматом піднялася вгору.

– Як же ви так?

Вона так задала це питання, як ніби я став недієздатним інвалідом …

– Якось так … А навіщо він мені?

Питання поставило її в глухий кут. І дійсно? Навіщо? Ні, не сперечаюся Айфон добротний смартфон. Геній Джобс створив перший в світі хороший смартфон. Ні, і до нього створювали смартфони, але саме він зміг зробити по-справжньому хороший. Але з тих пір пройшло достатньо часу. Хороших зараз безліч і більше.

– І Ви з ним ходите? – продовжувала допит Тетяна.

– Ні. Я по ньому дзвоню, іноді заходжу в Інтернет …

– І камера там хороша?

– Не знаю.

Бачачи її здивоване обличчя, я поспішив пояснити:

– Таню, у мене є кілька непоганих цифрових мильниць, дзеркальна камера. Сенсу камери в телефоні я не бачу, мені не 16 років.

– Олександре Миколайовичу, чесно, я не розумію, ви ніби не бідний, могли б телефон собі пристойний купити.

Пристойний … Не пристойний … На цьому слові, я розсміявся в голос.

Одного разу сидів в кафешці, там збираються працівники середньої ланки, які працюють «під», а іноді і «на». Сам антураж, сама атмосфера цього місця змушує тебе поринути в думки. Люди без житла, зі знімними хатами, сидять і міркують про Феррарі, Париж, моду і про те, який Вася лох, бо у нього черевики коштують дешевше 15 тисяч.

Поруч сиділи два хлопці, міркували про машини. «Блін, треба БМВ брати» – міркував один. «Дорого, гроші-то є?» – питав другий. «Неа, є тільки на Калину, Логан, але їх брати не буду, назбираю або кредит візьму, в принципі хату закласти можна». Ну а чого візьми поки Логан, а там …. ». Ти з глузду з’їхав?» – дивувався приятель. «Непристойно на такій машині на роботу приїжджати!»

– Таню, так поясни, навіщо? – мене зацікавила розмова.

– Ну, як … Стильно, статусно …

– І все?

– Там додатки різноманітні, камера хороша, – почала вона перерахування функцій, вірніше всіх 5ти функцій, які знала.

– І все?

– А що ще треба? – витріщила вона на мене очі.

– Танюша, в тому то і справа, що не треба, нічого з того, що там є мені не потрібно, розумієш?

– А статус?

– В якому сенсі?

– Партнери приїжджають, клієнти … Зустрічають то по одягу, як кажуть  в народі – повела вона розмову з технічної площини, в площину понтів.

– Ну, вони ж таки не до мого телефону приїжджають. Як тільки, якийсь партнер, скаже мені: Сань, слухай, я договір не підпишу, поки ти собі Айфон не купиш, я задумаюся – посміхнувся я.

Може, я просто старію? Може криза середнього віку? Ні, ви не думайте, я пристойно одягаюся, стежу за собою, у мене дороге взуття, годинник, правда Casio за 30 доларів, куплений 15 років тому, але він фартовий, та й тягати на руці злиток золота, якось тупо. Відбулася, якась та переоцінка цінностей, при якій, на багато речей, мені стало байдуже. Я не можу зрозуміти хід думок людей, які оточують мене. І можливо, реально на переговорах, я виглядаю комічно зі своїм китайським телефоном. Тетяна пішла, увійшов заступник …

– Сань, ти ще тут?

– Та тут, тут я … Міша, чого тобі?

– Та так, просто, зайшов …

– Стій. Слухай, а покажи телефон? – запитав я.

– Навіщо?

– Ну, покажи, я ж не дружина …

Він простягнув мені стареньку Нокіа.

– А у тебе Айфона немає? – питаю я.

– Ні … А навіщо він мені впав?

– Ну, як … Імідж, статус – почав я говорити, словами Тетяни.

– Чого? – скривився Мишко.

– Статууусссс – простягнув я.

– Еххх, Миколайович. Я такий котедж відбудував … ммм … Сауна, два поверхи, дві кухні. А яке патіо? Ось це статус! Давай на вихідні приїжджай, горілочки поп’ємо, без іміджу, статусів й іншої дурні – підморгнув він

– Так … Кому нари, кому Канари. Кому айфон, кому котедж – задумливо мовив я…

– Що? – перепитав колега.

– Добре кажу, що у тебе айфона нема.

– Чому?

– Та так, просто важко бути на самоті, – посміхнувся я.

джерело

Залиште свій коментар

коментарів