Діти – карма батьків

Душа сама обирає через яку сім’ю їй прийти у цей світ. І цей вибір завжди усвідомлений, оскільки в його основі лежить певне завдання. Спершу, щось “пояснити” батькам. Усупереч поширеній думці не батьки вчать дітей, а навпаки.

Дитина – це карма батьків. І якщо раптом немовля вибирає складну програму (наприклад, народжується з вродженою недугою або вадами), то це не стільки покарання, скільки один із способів напоумлення тих, через кого воно прийшло. У Житті не залишилось інших способів розворушити дорослих і змусити їх думати, як тільки із допомогою улюбленого чада, яке завжди перед очима, яке таке улюблене та цінне.

ТИПОВІ ДІВЧАТА в TELEGRAM – не пропусти найцікавіше

Приблизно до 16 років саме через хвороби, вчинки і пустощі наших дітей з нами розмовляє саме Життя. Хлопчики настановляють матерів, дівчата – татусів. І це не жарт. В якості одного показового прикладу, згадалась історія молодої пари, у якої народилась сліпа дитина. Усі дивувались. Які дивовижні батьки, справжні красені, і раптом таке нещастя! Мовляв, який несправедливий Господь, – спочатку перешіптувались бабусі та дідусі. Співчували знайомі, плакав інтернет. Адже селфі у них такі милі, а значить і самі вони хороші, добрі люди – думали усі. Але коли одна з бабусь запропонувала допомогти доглядати за малятком і переїхала в квартиру молодят, вона не повірила своїм очам.

Куди поділась показна романтика і сяючий шик ідеальної пари? Будь-яка дрібниця вела до скандалів. Вони сварились, як кішка з собакою, мирячись тільки вночі, у ліжку. Було боляче це бачити. І, як виявилось, не тільки матері, але і новонародженому, оскільки дивитись на батьківські сварки йому не хотілось з самого початку. Ось він і вибрав карму сліпого, з надією, що батьки здогадаються через що це сталось саме з ними. Але ті були глухі.

Зв’язувати ментальну причину з фізичним проявом чого-небудь нас не вчили. Ми надміру матеріалісти, і занадто скептики, які не забувають при цьому дивитись “Битву екстрасенсів”. Ми живемо за шаблоном “робота-дім-робота”, не встигаючи виринати з цього вічного сну буття. Нам тільки здається, що він триває вічно. Озирнулись. Уже пенсія.

Що виринає в пам’яті? Миті рідкісного щастя: відпочинок на морі, весілля, успіхи дітей. А де ж ваші власні успіхи? Квартира, дача і два автомобілі – не зараховуються, оскільки це успіхи в очах оточення, а з точки зору Вічності, що ти зробив особливого? Чим запам’ятався?

Народив дітей? Та ти пнувся зі всіх сил, займався ненависною справою, аби заробити, щоб їм було добре. Поки зростали вони не бачили тебе, тому що ти до ночі пропадав на ненависній роботі, отримав імпотенцію і тепер кращий секс для тебе – це уявний вульгарний статевий акт з фантазійним оргазмом.

Матері теж хороші! Затягають дитину по лікарях, що хочеш чи не хочеш, а будеш хворіти. Адже медицина – наше все. XXI століття, нові технології, а здорових дітей не з‘являється.

Дзвонить мені якось мати-одиначка. Важко їй. Бракує грошей, а десятирічна дитина постійно хворіє. І допомогти їй, бідній, нікому. Що робити? Повторюю як мантру “Діти – це карма батьків”. Думай! Та хіба їй до цього? Вона думає, як би провернутись, щоб заробити “копієчку” для нового медогляду. Я подзвонив їй сам.

– Товчешся?

– Товчусь! Як риба об лід.

– Що придумала?

– Ти мені все товкмачиш про якусь карму, а я живу тут і зараз. Мені працювати потрібно, а не думати.

– А тобі не здається, що своїми хворобами твоя дитина намагається тобі “сказати”, що їй бракує твоєї материнської любові? Батька у неї немає. Вона постійно одна. Адже ти на роботі пропадаєш, на хліб з олією заробляєш.

– Що ж мені робити?

– Змінити роботу або сидіти там тільки першу половину дня.

– А гроші ти будеш платити?

– Тоді так, – вирішив я, – ти перейдеш на половину ставки і будеш більше часу приділяти своїй дитині. Якщо за два тижні вона не одужає, я доплачу твій місячний оклад.

Ще тиждень пішов у неї на роздуми. Адже ми завжди хочемо отримати від Життя гарантію, що усе буде добре і чудово. Але Земля – місце можливостей, а не страхова компанія. Довіряти Провидінню – одне з наших завдань, якому варто вчитись з самого дитинства.

Мати-одиначка погодилась на мою пропозицію. З головних бухгалтерів вона з жахом для себе перейшла у розряд службовців і подумки готувалась до гіршого. Мало того, що на роботі ніхто не зрозумів її вчинок, так ще й оточуючі почали давити авторитетом. Мовляв, що за маячня? Чим ти будеш платити лікарям?

Платити не довелось. Ні лікарям, ні мені. Я пояснив своїй знайомій, що мати-одиначка не вирок, а “доля”, яку її син вибрав ще до того, як народився. Це більше потрібно йому, а не їй. Тобто необхідно прийняти ситуацію такою, якою вона є і припинити відчувати страх: що закінчаться гроші, не вистачить на лікарів, ліки. Забудь! Просто довіряй своїй Долі і зрозумій, що хоче сказати тобі твій син.

Хлопчик перестав хворіти. Вже через тиждень все, що так лякало матусю, перестало носити хронічний характер. А ще через два дитина попросилась в школу.

– Тобі допомогти грішми? – запитав я.

Мати-одиначка сприйняла мою фразу як образу.

– Ти дав мені більше – змусив прокинутись і поглянути на ситуацію по-іншому. Це я винна тобі.

– Нічого ти не винна. Живи і радій. Усвідомлення ситуації – ось що творить дива. Як тільки у людини змінюється сприйняття, змінюється і світ навколо неї.

На тому і вирішили. Ніхто нікому нічого не винен.

Зате оточуючі моєї знайомої замучили її запитаннями: як ти вилікувала дитину? До якого лікаря водила? Що він приписав? Але замість відповіді чують загадкову фразу: “діти – це карма батьків”. Потиснувши плечі, вони здивовано біжать далі у своїх справах, не думаючи і не роздумуючи. Просто, проживаючи свої життя.

джерело

Залиште свій коментар

коментарів