Свекруха стала рідніше матері. Вона фактично підібрала мене на вулиці і влаштувала моє життя

Або це модно зараз – лаяти свекрух, або мені пощастило так в житті, але я все ж хочу сказати, що не можна всіх одним “миром мазати”. І свекрухи різні, і невістки часто не краще. Але прийнято вважати, якщо люди похилого віку, так у них надзавдання таке – молодим життя псувати. Моєї свекрухи давно немає на світі, але я завжди згадую її виключно теплими і добрими словами. Якби не свекруха, втім, ні, справжня мама, то я не знаю, як склалося б моє життя.

Коли я вийшла заміж, то побоювалася своєї моложавої, енергійної, доглянутої і вічно зайнятої свекрухи. Вона була начальницею у себе в конторі, і взагалі, активною людиною, якаий цікавилася багатьма речами – ходила в театри, багато читала, їздила на всілякі екскурсії, тощо. Коли ми зустрічалися, я іноді ловила на собі її глузливий погляд, і мені здавалося, що вона якось співчутливо до мене ставиться і злегка зневажає за те, що я думаю тільки про родину, про чоловіка і про дитину – її онука, який з’явився у нас в перший же рік сімейного життя. Але жили ми окремо, і свекруха ніколи не втручалася і навіть, здавалося, мало цікавилася нашими справами і проблемами.

реклама

Моє сімейне життя не склалося. Після нaродження дитини чоловік став спочатку випивати, а потім і погулювати. Я намагалася порадитися зі своєю мамою, але її різка відповідь до сих пір звучить у вухах. Вона стала кричати, що я сама винна, що мені пощастило, що хоч такий чоловік знайшовся. І, що якщо я здумаю розлучитися, щоб на неї не розраховувала, мовляв, у неї своє життя, і вона ще хоче його влаштувати. І, правда, через деякий час моя мама вийшла заміж і виїхала в інше місто, навіть зі своїм чоловіком не познайомила. До останнього часу вона лише зрідка надсилала листівки до свят і жодного разу навіть не поцікавилася, як ми живемо.

ТИПОВІ ДІВЧАТА в TELEGRAM – не пропусти найцікавіше

Коли чоловік, прогуляв десь три дні, прийшов і заявив, що у нього інша жінка, і він від нас з Андрійком йде, я не знала, що робити. Синочок був ще маленький, а я перебувала в декретній відпустці. Як жити, на що і де – було незрозуміло, тому що квартира належала чоловікові, і він зажадав, щоб я її звільнила. Ту квартиру, де я жила з мамою, вона якимось дивним чином, без мого відома, продала перед від’їздом, а мене виписала. Я вже була в повному відчаї, як тут прийшла моя свекруха. Ніна Антонівна вибачилася переді мною за сина і покликала жити до себе. І я пішла – мені ж все одно діватися було нікуди. Далі все владналося так, як я і не мріяла.

Свекруха пішла з роботи і сіла вдома з онуком, а я вийшла на роботу. Спеціаліст я хороший, і мені без зусиль вдалося повернутися на старе місце. І робота мені подобалася, і заробітна платня гідна. Стали ми жити втрьох. Я все більше і більше пізнавала Ніну Антонівну і все сильніше прив’язувалася. Ну а з Андрійком вони один в одному душі не чули. Ми прекрасно ладили, і, що цікаво, про свого сина – мого колишнього чоловіка, вона не згадувала ніколи. Одного разу тільки, коли я сама заговорила, що, напевно, недобре, що я тут, тому що він не може прийти, свекруха мене різко обірвала. Вона сказала, що, раз виховала негідника, здатного кинути маленьку дитину і навіть не цікавитися ним, то у неї більше немає сина.

Уже після смeрті свекрухи від її подруги я дізналася, що вона не раз ходила до сина, намагаючись його якось присоромити, пояснити, що Андрійко не повинен рости без батька, але мій колишній чоловік відповів, що таких «андрюшек» він ще багато нарoбить, і всім допомагати сил не вистачить. Ось після цього Ніна Антонівна і відмовилася далі з ним спілкуватися. Мені вона нічого не сказала тоді, мабуть, не хотіла засмучувати. І з моїм нинішнім чоловіком мене познайомила вона. Навіть сидячи вдома, вона не стримала своєї енергійності та ентузіазму – з сусідами озеленювати двір, багато читала, влаштовувала веселі посиденьки зі своїми подругами, прилаштовувала іноді їм синочка і витягала мене на якийсь концерт або виставку.

Ось на одній з виставок вона познайомила мене зі своєю старовинною подругою і її сином, а потім запросила їх у гості. Діма мені відразу сподобався, але ж було зрозуміло, що я не могла собі нічого дозволити, живучи зі свекрухою. Тому вона сама проявила ініціативу і завела розмову. Вона мене переконала в тому, що невдалий перший шлюб – це не означає, що життя скінчилося, і особистого щастя ніякого в ній не буде. Мовляв, я ще молода і маю право любити і бути коханою. А Діма – людина надійна і порядна, тому вона не тільки не буде засуджувати, якщо у нас з ним щось вийде, а, навпаки, буде дуже рада. Ще додала, що хорошій людині, яка мене по-справжньому полюбить, дитина буде не в тягар.

Так у нас з Дімою і почалася любов, а через півроку ми одружилися, і найголовнішою людиною на нашому весіллі була моя свекруха. А потім Ніна Антонівна захвoріла і згoріла за три місяці. Як я дізналася, хвора вона була вже давно, але не турбувала мене, а, навпаки, намагалася якось влаштувати наше з Андрійком життя, щоб була біля мене рідна людина поряд потім, після її смeрті.

За роки життя з Ніною Антонівною, я не переставала дивуватися, якa вона чудова людина,  не переставала дякувати їй за турботу і самовідданість, за увагу і любов до нас з сином. До слова сказати, моя рідна мама так і не поцікавилася моїм життям жодного разу. На похoрон Ніни Антонівни прийшло дуже багато людей – з її колишньої роботи, сусіди, якісь незнайомі мені люди, яким вона колись допомогла. Її любили і поважали. А мені було так важко, адже я ховала не свекруху – маму.

І, відчуваючи Дімине плече поруч, я ще більше плакала, дякуючи Ніні Антонівні за цей подарунок. Пройшли роки. Андрійко виріс і навчається в інституті. А у нас підростає Ніночка – дочка, яку ми назвали в пам’ять про Ніну Антонівну. І ось недавно я отримала довгого листа. Моя мама залишилася одна, жити їй нема на що, здоров’я похитнулося.

І тепер вона збирається приїхати і оселитися в нашій родині. Начебто ж не чужа людина, але тон листа такий, немов я їй по грoб життя зобов’язана, немов це вона, а не чужa мені людина, фактично підібрала мене на вулиці і витратила великий шматок життя заради нас з сином. Безапеляційний тон листа, непомірні вимоги і знову, повна відсутність будь-якого інтересу до мене, сім’ї, до власних онуків (вона навіть перебрехала ім’я дочки, назвавши її Інною), мене просто лякають. Здається, що миру і спокою в нашій родині приходить кінець. І що робити – не знаю, адже вона – рідна мати. Ось і вирішуємо ми з чоловіком непросте завдання – як вчинити.

джерело

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів