Чому не можна дитину «залишати виплакатися»?

Насамперед, потрібно сказати, що дослідження, які є доступні зараз, не були в доступності багато років тому. Нейрофізіологи довели, що пережите дітьми більш значуще, ніж ми могли б собі уявити. При народженні дитини лише 15% її нейронних зв’язків сформовані.

Це найпростіші зв’язки, що дозволяють виживати, а інші 85% в основному складаються в перші 3 роки, й вони складаються на основі досвіду дитини. На найпростішому рівні, нейрофізіологія довела, що роль батька абсолютно критична у визначенні майбутньої дитини. Дитина, що виросла в любові, турботі й розумінні має налаштуватися на позитивні результати.

ТИПОВІ ДІВЧАТА в TELEGRAM – не пропусти найцікавіше

Коли мама або тато обіймають дитину, співають її, носять її на руках, вони допомагають вибудовуванню в мозку дитини тих самих зв’язків, які згодом допоможуть їй навчитися будувати стосунки, засновані на любові. Якщо ви показуєте дитині тепло й любов, даєте їй можливість переживати позитивні емоції, то вона виросте  щасливою, здоровою, турботливою людиною.

Існує думка,  якщо кожен раз, коли дитина плаче, брати її на руки, то можна розпестити. Нейрофізіологи знають  на основі фактів, що дитину в такому віці не можна розпестити. Її мозок поки не здатний до маніпуляцій.

Наведена нижче інформація має на меті зібрати фактичні знання з різних областей, щоб допомогти мамам робити поінформований вибір, а не тільки прислухатися  порад “так треба”. Вона не віднімає права кожної мами і тата на “материнський інстинкт”. Є багато різних методів виховання та догляду, серед них є методи, що зароджують в дитині почуття захищеності й довіри, і за великим рахунком – це  здоровий глузд. Однак, інформація про те, чому саме так краще для дитини, не завжди відома, і тому вона  наведена нижче.

Коли лікарі та психологи говорять про ті чи інші розлади у дитини, часто згадують широкий спектр розладів, пов’язаних з “втратою прихильності до матері”, і, на жаль, не всі вони стосуються тільки дітей з дитячих будинків. Зокрема, в напрямі таких розладів і дають поради підходити на плач дитини, а не залишати її виплакатися, або застосовувати методи “контрольованого плачу”.

Кажучи більш конкретно про проблеми дитячого сну, а саме з ним пов’язані більшість випадків, коли дитину залишають плакати на самоті, варто передусім замислитися про культурні стереотипи того, як повинна спати дитина. Якби вчені відштовхувалися від тієї моделі сну, яка зручна батькам в нашій культурі, то дослідження не відображали б потреб дитини, і вибудовували б помилкову теорію. Тому те, як ми вважаємо, що дитина повинна або не повинна спати зовсім не відображає того, як вона насправді спить. І до застосування будь-яких методів варто задуматися, наскільки об’єктивні наші вимоги до сну дитини.

Багато батьків, особливо старше покоління, часто говорять, що, якщо брати дитину на руки кожен раз, коли вона заплаче, то її “балують”, і вчать плакати, щоб брати на руки. Цей вислів заснований на біхевіористичних дослідженнях початку 20-го століття, які були спростовані десятками пізніших досліджень і відкинуті  у своєму застосуванні до дитини, і людині в принципі. Тому страх “розпестити”- помилковий, дитячий мозок не здатний виконати поки таких маніпуляцій. Дослідження, на які посилалися, пропагуючи цю хибну теорію, стосувалися лабораторних щурів, і їх реакції на “позитивне підкріплення”.

Людина відрізняється від інших ссавців. Тільки 15% мозку людини має нейронні зв’язки при народженні (в порівнянні з шимпанзе, найближчим за подібністю приматом, у якого на момент народження існує 45% нейронних зв’язків). Це говорить про незрілість нервової системи і про те, що в наступні 3 роки мозок дитини буде зайнятий побудовою цих зв’язків, і саме їх досвід у перші 3 роки, стосунки з батьками, і в особливості стосунків з матір’ю, і формують “структуру” особистості.

Діти пізнають світ через те, як оточуючі їх люди (батьки, брати, сестри) реагують на них. Це стосується й сну. Згідно дослідження одного клінічного психолога, діти вчаться заспокоюватися, коли їх заспокоюють. А не коли їх залишають плакати до повного виснаження. Багато хто думає, що тільки діти з дитячих будинків стають відлюдькуватими, озлобленими, байдужими, і трапляється це тому, що їм не вистачає спілкування. Це не так. Той же самий клінічний психолог забрав 6 місячну дитину із рідної сім’ї і помістив її у прийомну сім’ю, так як дитина не вміла плакати взагалі! Її годували, одягали, зігрівали, але на її плач ніхто не реагував! І дитина “закривалася”, так як це трапляється з покинутими дітьми в будинках дитини. В 9 місяців довелося знову вчити дитину простягати руки, щоб її взяли!

Батькам часто кажуть, що методи контрольованого плачу працюють. Вони працюють, тому, що дитина припиняє плакати! А що саме не працює? Дитина навчилася заспокоюватися чи втратила надію, що їй допоможуть? Це хіба добре?

Доктор Джей Гордон вважає, що чим у більш ранньому віці на плач дитини перестають реагувати, тим більше шансів, що дитина “закриється”. Вона також вважає, що діти, яких обіймають або годують всю ніч, рано чи пізно навчаться заспокоюватися і спати самостійно. Все інше, на її думку, це просто брехня, яка допомагає продавати книги за методами контрольованого плачу.

В 1970-х доктор Т. Беррі Бразелтон вивчав новонароджених, зокрема, чи можуть вони відчувати розпач або депресію. У відеозйомках, від яких розривається серце, видно маленькі діти, які плачуть, щоб домогтися реакції від мами, і якщо у них не виходить, то вони плачуть ще голосніше. Через якийсь час, випробувавши всі спроби зловити погляд матері, дитина досягає піку терпіння і починає відвертатися, не в силах більше докладати марних зусиль. Зрештою дитина відвертається і відмовляється дивитися на матір. Потім вона повертається і намагається викликати реакцію. І кожен раз вона відвертається на все більш довготривалий термін. Зрештою кожна дитина опускає голову, затихає і демонструє всі ознаки відчаю.

Як писала Лінда Палмер у книзі “Хімія Прихильності”, нейронні і гормональні зв’язки, які є у дитини й батьків, допомагають їм розвинути взаємну прихильність, є одними з найсильніших у природі. Як тільки народилася дитина, гормональні системи контролю й мозкові синапси починають набувати постійної структури у відповідності з тими зверненнями, які переживає дитина. Непотрібні рецептори мозку і нейронні зв’язки зникають, а нові, відповідні тому світу, що оточують дитину, посилюються (частина розвитку мозку, яка відбувається в перші 3 роки).

Постійний тілесний контакт та інші прояви турботи батьків виробляють постійний високий рівень окситоцину в дитині, який в свою чергу пригнічує реакцію на стресові гормони. Багато психологічних досліджень показали, що, залежно від поведінки батьків, високий або низький рівень окситоцину в мозку дитини призводить до формування постійної структури реакції на стрес.

Діти, що формуються в позитивних емоціях і високому рівні окситоцину починають проявляти характеристики “впевненої і улюбленої”, діти ж, яких залишають плакати, ігнорують, позбавляють спілкування, озлоблено реагують на їх прояву емоцій, плач, виростаючи, виявляють характеристики “невпевненої, нелюбої” дитини, а потім підлітка, і пізніше дорослого. Характеристики “невпевненості” включають в себе асоціальну поведінку, агресію, нездатність до тривалих любовних стосунків, душевні хвороби і нездатність справлятися зі стресом.

Новонароджені істотно чутливіші до феромонів, ніж дорослі. Вони не в змозі виражати себе словами, і тому покладаються на примітивніші почуття, якими контролюють одне одного більш нижчі тварини. Найбільш ранні, примітивні переживання дитини дозволяють їй розвинути більш високі здібності до розуміння виразів обличчя і емоцій, ніж ми можемо очікувати. Саме так дитина навчається дізнаватися про рівень стресу в тих, хто про неї піклується, іншими словами, відчуває мама страх або радість. Частина стресу від відсутності поруч неї матері може бути в тому, що дитина втрачає здатність розуміти, чи вона знаходиться в безпеці. Другий спосіб розуміння – це тактильний, і природно, запахи тіла, які відчуває дитина, адже феромони можна відчути тільки, якщо мама знаходиться поруч.

Аргументація “ну, ось вони залишали дитину виплакатися в 3-місячному віці і з нею все в порядку” некоректна. Якщо подивитися на соціологічну ситуацію в суспільстві, рівень злочинності зростає, рівень вживання наркотиків зростає, рівень розлучень зростає і так далі. Природно, це не має прямого взаємозв’язку тільки з дитячим сном, але все починається вдома. За словами д-ра Серван-Шрайбера, він бачить безпосередні наслідки батьківського піклування тільки про свої інтереси і застосування ними тих чи інших виховних методів, у дорослих, які приходять до нього лікуватися від депресії, страху та нездатності вибудувати відкриті довірливі стосунки.

За його словами, чутливі діти, на плач яких не реагували, починають вважати свою потребу в теплі і заспокоєнні – недоліком характеру, батьків – холодними, далекими фігурами, страх й самотність – природними супутниками існування людини. Вони навчаються, що емоційно-важливим людям не можна довіряти, що від них не можна чекати розуміння і підтримки.

Так, як вроджена потреба і контролювати її не можна, вони намагаються впоратися з нею, або відмовляючись та ховаючись від власних емоцій (депресивні тенденції у дорослих), або вгамовуючи самотність і біль не з допомогою людей, а з допомогою речей, які більш надійні, наприклад, алкоголь чи наркотики.

Теорія про те, що беручи дитину на руки, ми її розпещуємо, була дуже популярна на початку 20 століття. Було прийнято вважати,  якщо “заохочувати” плач тим, що брати дитину на руки, то дитина буде плакати більше. Як виявилося, людська поведінка все-таки дещо складніша. Др. Белл і др. Айнсуорт досліджували дві групи батьків з дітьми. В першій групі дітей багато обіймали, носили на руках. Це були щасливі, впевнені в собі діти, результат дбайливих батьків. Другу групу ростили суворіше, на їх плач не завжди реагували, вони жили за більш жорстким графіком, не завжди отримували тепло і турботу. За усіма дітьми стежили близько року. Діти в групі А виявляли значно більшу незалежність.

Більше того, синдром “закриття” може проявлятися не тільки в дитбудинківських дітей. Тільки дитина може знати глибину своєї потреби. Діти, яких залишають плакати на самоті або не носять на руках, боячись зіпсувати, врешті-решт можуть вирости в найбільш невпевнених дорослих. Діти, яких “видресирували” не показувати свої потреби, можуть здаватися слухняними, зручними, “хорошими” дітьми. Але вони просто лише відмовляються від вираження своїх потреб або можуть вирости у дорослих, які будуть боятися висловити щось, що потрібно їм.

Всі дослідження раннього дитинства показали, що діти, які постійно отримували любов і турботу в ранньому дитинстві стали більш люблячими і впевненими дорослими, а діти, яких залишали плакати, накопичили почуття гніву і ненависті, які згодом можуть виражатися різними шкідливими способами.

Часто задають питання, а яка альтернатива? Враховуючи наявні дослідження, фізіологічні й психологічні потреби дитини, ми повинні прийняти необхідність деяких принципів для себе.

Можна спробувати метод шипіння-поплескування, але якщо він не працює, то можна взяти стілець і сісти поруч з дитиною, поклавши на неї руку, щоб вона відчувала від вас постійне заспокоєння (особливо до віку, коли дитина пізнає сталість об’єкта, в 6-8 міс). Якщо дитина збуджена, не може заснути, і ніякі методи не працюють – просто будьте поруч з нею, щоб вона вас відчувала. Якщо вам важко, робіть це по черзі з татом. Головний принцип – не залишайте дитину, тому що психологічно діти засвоюють реакцію. Якщо вам пощастило й у вас дитина, яка готова засипати, і вас не потребують в кімнаті… чудово, але всі інші діти всього лише хочуть, щоб їх потреби були задоволені, і вони спілкуються з нами, як вміють. Навіть, якщо ваша дитина плаче, і ви поруч, вона знає, що ви з нею. Що її чують.

Щоб заспокоїтися, було проведено велике дослідження, що стосувалося кількості прокидання вночі, та їх залежності від віку. Після зниження кількості прокидання у віці від 3 до 6 місяців, після 9 місяців знову реєструвалося зростання кількості прокидання. Збільшення занепокоєння нічного сну до кінця 1 року життя пов’язане з величезним соціо-емоційним стрибком розвитку, який характеризує цю стадію розвитку. У віці 1 року 55% дітей прокидалися ночами.

Доповнити хочу постом однієї мами, оригінальний пост на англійській, переклад мій:

“Я не експерт зі сну, але якщо ви знаходитесь в точці відчаю, і пристрасно бажаєте нарешті поспати і вам іноді приходить в голову, ну не можуть же помилятися всі ці люди, які радять “залишити погорланити” і нічого такого страшного в цьому немає.

Моєму синові тільки що виповнилося 10 місяців. З народження він не спав більше 2 годин поспіль, і вчора він вперше проспав всю ніч. Я від радості просто місця собі не знаходила, адже я теж не спала більше 2 годин поспіль всі ці 10 місяців. А сьогодні він проспав до 4:30 ранку!

Я подзвонила всім, кого знала, і всі сказали мені одне і те ж: “… якщо він почне плакати незабаром після засинання, просто залиш його, і він скоро зрозуміє…”

В цей день він заснув, як звичайно, близько 8 вечора, і в 9:30 вже заплакав перший раз. Це не був відчайдушний плач, просто плач, який означав “я прокинувся”. Я вирушила до нього, і у мене в голові гули всі поради, що не потрібно підходити, і я мучила себе тим, що я така слабка і не можу це зробити.

Я увійшла до нього в кімнату й побачила свого сина, що сидить у ліжку, тримаючи свою ковдру, і всього покритого блювотою. Все ліжко було в блювоті, і навіть стіни і підлога. Він сидів у величезній калюжі блювоти. Коли побачив мене, тут заплакав вже по-справжньому.

Я взяла його на руки, і він негайно заснув, мабуть, з-за виснаження і зневоднення від блювоти. І мені стало погано від однієї думки, що було б, якщо б я залишила його плакати? Він би заснув рано чи пізно, швидше за все прямо там, у власній блювоті, один, переляканий і хворий. Його б знову нудило (а його нудило потім всю ніч), і, можливо, він би захлинувся власною блювотою тільки тому, що я хотіла спати всю ніч?!

Як же всі ці діти, яких кидають плакати на самоті. Скільком з них страшно, боляче, скільки були хворі та потребували мами, але знали, що плач їм не допоможе, бо не допомагав у минулому? Скільком з них температуру помітили тільки з ранку, коли дитині було “можна вставати”?

Повірте мені, я впадала у відчай настільки, що думка “залишити погорланити” відвідувала мене. Але дитина маленька не назавжди. І безсонні ночі – не назавжди. І щоразу, коли здається, що ти вже зневірилася і закінчилися всі сили і терпіння, і ти десь всередині навіть ненавидиш цю істоту, яка не дає тобі спати третю годину поспіль в 4 ранку… згадай, що тобі було дано великий дар, про який треба піклуватися, любити і оберігати. Адже його можна втратити в одну мить, страшно і безпричинно.

джерело

Залиште свій коментар

коментарів