Чи треба карати дитину?

«Поки не упріти, поти не уміти», «Не побивши, не навчиш» – прислів’їв про необхідність «твердої руки» у народі існує безліч.

Не сумуй, все дуже добре! !

 

Рано чи пізно будь-які батьки постають перед сакраментальним запитанням: як бути, якщо дитина робить не те, не так і в неналежний час? Що робити, коли всі вмовляння виявляються марними, а дитина не слухається? Чи припустимі покарання, в якій формі?

Найчастіше до покарання батьки вдаються від безсилля, коли не знають, що робити. Вважається, що покарання допомагає дитині запам’ятати, як чинити не можна. Але справжньою причиною виникнення покарання є не бажання прищепити маляті гарні якості, а прагнення батьків підкреслити свою владу.

Життя без покарань. Відсутність обмежень і цілковита самостійність створює хаос у внутрішньому світі дитини. Їй ще не доступне «доросле» розуміння, тому батьки просто зобов’язані створювати межі дозволеного – роз’яснювати та контролювати, що можна, а що – ні. Відсутність покарання за реальні провини призводить до того, що діти починають відчувати тривогу й вину, яка в надзвичайних випадках виражається в агресії, спрямованій на самого себе. Дитина ще не в змозі впоратися зі своїми емоціями та бажаннями й тому потребує твердої батьківської руки допомоги та турботи.

Таким чином, безмежна поблажливість батьків, потакання дитячим примхам не лише не дають змоги уникати конфліктів, а й роблять їх неминучими.

Обмеження й заборони обов’язково повинні бути в житті кожної дитини. Однак, застосовуючи їх, треба дотримуватися одного дуже важливого правила:

Можна виказувати своє невдоволення окремими діями дитини, але не самою дитиною.

Це правило є непорушним. Усе інше варіюється залежно від ситуації та загалом підпорядковується таким правилам:

Спершу встановіть межі – потім вимагайте їх дотримання,

На зухвалу поведінку відповідайте впевнено та рішуче – це саме той випадок, коли дитина «випробовує вас на міцність», і треба вміти показати, хто в оселі головний.

Відрізняйте свавілля від природної дитячої безвідповідальності.

Коли конфлікт вичерпаний – утіште дитину, покажіть їй, що, попри все, ви продовжуєте любити її, спокійно поясніть причину свого гніву.

Не вимагайте неможливого: якщо в кімнаті сина піврічні «завали», він за визначенням не зможе вичистити її протягом півгодини. І карати його за це нерозумно. Дайте реальні строки й простежте за виконанням.

Керуйтеся любов’ю. Намагайтеся уникати покарань у стані гніву. Зробіть глибокий вдих-видих, згадайте, що перед вами – не ворог, а улюблені син або донька, які припустилися помилки в житті, і лише потім беріться до «репресій».

І ніколи не забувайте про те, що дитині треба потім пробачити. Вона повинна розстатися зі своєю провиною, «очиститися». Покарання без вибачення приносить лише біль, але не дає полегшення.

Пам’ятайте і про те, що дорослі теж бувають винними перед дітьми, причому нерідко. І ми повинні вміти просити в них пробачення. Зазвичай прохання про пробачення асоціюється зі слабістю, якої батьки ніяк не мають права показувати перед дітьми. Насправді це не так: просячи в дітей пробачення, ми показуємо свою силу та подаємо приклад того, як це робиться.

джерело

Залиште свій коментар

коментарів